1may

 1 Травня, або „свято праці” – свято дуже близьке для християнських демократів. Навіть більше того – саме робітниче питання стало тим поштовхом, який став стартом для розвитку християнської демократії. Доктрина християнської демократії зародилася як реакція християн на болючі суспільні питання ХIX та XX сторіччя в історії людства. 

1891 р. вийшла енцикліка “Rerum novarum” Папи Лева XIII про капітал і працю. Енцикліка поставила перед собою важливе завдання, а саме — дати відповіді на гостріі соціальні питання бурхливого XIX століття. Постала вона в той час, коли капіталізм сягнув свого апогею, а становище широких народних мас із кожним днем погіршувалося. Малий прошарок капіталістів жив у найвищому добробуті, а решта народу, робітничі маси, перебували у великій нужді й гнобленні. Останні, певна річ, спричиняли в суспільстві цілком несприятливі умови, анархію і хаос. Суперечності всередині суспільства дедалі посилювались. Європейські країни або стояли на межі соціальних катаклізмів та революцій, або вже переживали їх.

Завдання енцикліки “Rerum novarum” саме й полягало в тому, щоб збагнути корінь зла і відповідно до принципів християнства вказати шляхи, які б вели до соціального порядку і спокою. Результатом цієї доктрини стала справжня соціально-політична революція, яка з часом привела до сучасного процвітання Європи. Християнська демократія з’явилась як відповідь на дикий капіталізм, який став практичним наслідком втілення теорії лібералізму, так і на марксистський соціалізм з його класовою боротьбою.

Першого рішучого удару було завдано по егоїзму капіталістів та їхньому небажанні ставити інтереси суспільства вище за приватні, що згубно, врешті-решт, як для держави, так і для самих підприємців. “Дух індивідуалізму зайшов так далеко, — висловлюється про це енцикліка, — що колись квітуче і добре упорядковане у своїй повноті різноманітне розвинуте суспільне життя було знищено, а опісля вбито, так що нарешті залишилися тільки поодинокі особи і держава. Це сталося з не меншою шкодою для держави". 

Необмежену, вільну конкуренцію як принцип економіки християнська демократія рішуче відкидає, залишаючи обмежене суперництво і ставлячи на перше місце принцип солідарності – переконання, що лише утвердження солідарності, яка пронизує всі верстви суспільства, включаючи солідарність багатого з біднішим, уможливить повноцінний розвиток людства. Це означає працю держави над поліпшенням соціальних умов і не в останню чергу визнання ролі профспілок. Саме це стало лейтмотивом другого документа, який визначив розвиток християнської демократії – енцикліки “Quadragesimo anno” 1931 року Папи Пія XI про реконструкцію соціального ладу: “Безжалісна конкурентна боротьба засвідчує суттєву ваду. Постійно повторюючись, економічні кризи, безробіття і, як наслідок, злидні робітничого класу з усією очевидністю доводять її незадовільність. Найважливіше при цьому те, що вона не веде до мети економіки, загальна ж діяльність економіки простує хибним шляхом”. “Тому, — каже Папа Пій XI, — для господарства існує нагальна потреба підпорядковувати її справжньому і регулятивному принципові”, тобто принципові соціальної справедливості. 

Не меншого удару втілення у життя християнськими демократами Європи принципу солідарності та класового компромісу, завдав комуністичному руху. Що стосується робітничого питання, якому присвячені енцикліки, то теорію класової боротьби вони відкидають, бо вона не усвідомлює природи суспільства. Не боротьба, а згода є передумовою порядку. Цей підхід та активна діяльність християнських демократів заради досягнення компромісу між робітниками та підприємцями, приведення як тих, так і інших до розуміння взаємозалежності та необхідності враховувати інтереси один одного, (результатом чого стало відчутне покращення рівня життя робітників) вибили ґрунт з-під ніг комуністичного руху, віднявши у нього широку соціальну базу. У післявоєнній Європі 1945–1950 років, коли здавалося, що після тріумфу Сталіна та популярності соціалістичних ідей більша частина континенту стане „червоною”, саме успіхи християнських демократів Німеччини (Конрад Аденауер), Італії (Альчидо де Гаспері) та Франції (Роберт Шуман)” завадили цьому. Все це ті країни (особливо Франція та Італія), де комуністи завжди мали високу популярність, і тоді здавалося, що вони от-от візьмуть владу. Християнські демократи запропонували новий шлях, в основі якого було підвищення реального добробуту народу зі збереженням усіх демократичних свобод та зробили неможливим комуністичний триумф. 

Християнська демократія відстоює принципи, які згодом отримали назву “соціальної ринкової економіки”: розвиток приватної власності та ініціативи за активної регулятивної ролі держави. Найбільш яскравим прикладом такої соціальної моделі стала післявоєнна німецька економічна модель. Головне в ній: держава створює умови для розвитку економіки на ринковій основі й одночасно піклується про те, щоб неухильно зростав життєвий рівень населення. Було потрібно забезпечити не тільки виробництво, але й попит на його продукцію. Навіщо виробляти товар, якщо населення не в змозі його купити? Якщо спробувати стисло сформулювати головний принцип соціальної ринкової економіки, то виглядати він буде таким чином. Виробництво і життєвий рівень населення перебувають у прямій залежності від таких факторів: 

- виробництво не може розвиватися, не маючи широкої бази для збуту;
- збільшення купівельної спроможності населення у свою чергу постійно стимулює виробництво, підвищення продуктивності праці. 
Чим вищий життєвий рівень населення, — зазначав головний економіст того періоду Людвіг Ерхард, — тим кращі умови для розвитку економіки. 

Такий підхід базується на філософських підвалинах доктрини. Ще 1931 р. енцикліка “Quadragesimo anno” вчила, що особливе право власності дане природним правом, більше того — воно дароване самим Богом. Право на власність дає змогу людині дбати про себе і свою родину, забезпечуючи їхнє майбутнє. Інституцію приватної власності слід розглядати як гарантію міцного соціального устрою. Проте це дароване Богом право може призвести і до найбільшого зла, якщо ним зловживати. Енцикліка розрізняє індивідуальну і соціальну природу власності. Ослаблення соціальної функції права власності потенційно здатне вести до нездорового лібералізму; і навпаки, недостатнє розуміння його індивідуальної функції в цілому веде до колективізму. Подальше розмежування буде зроблено між правом власності та його застосуванням. “Право власності унормоване законами, застосування ж власності обмежується моральними цнотами людини. Державі належить «в ім’я природного і Божого закону» в інтересах суспільства встрявати у сферу права власності та права його застосування”. Проте державна сила не може свавільно діяти, “людина куди старша від держави” (Лев XIII). Держава мусить поважати право власності, дане людині природою. 

Саме ці принципи стали фундаментальними у сфері економіки для християнської демократії. А 1 Травня, як свято праці, завжди буде важливим святом для християнських демократів. Але це свято солідарності не лише робітничого класу, а солідарності усіх верств суспільства. Компроміс на базі урахування інтересів усіх соціальних груп – головна умова процвітання як усього суспільства в цілому, так і кожного його члена зокрема.

Архів 2009 року
Газета "Християнський Демократ"