Європа зазнає докорінних змін. Кінець ідеологічної, політичної та військової конфронтації між Сходом і Заходом створює нові можливості для взаєморозуміння та співробітництва. Саме таке розуміння, задеклароване у вступі до нової основної програми Європейської Народної Партії, що була прийнята в Афінах 1992 року,  визначає фундаментальні принципи християнської демократії Західної Європи.

Християнська демократія не пропонує проектів готових рішень, але прагне керуватися тими фундаментальними цінностями та принципами, що вказують шлях до майбутнього. Загальна картина цих цінностей та принципів випливає з основної програми ЄНП, стислий аналіз якої пропонується нижче.

Відповідальність

 Беззаперечна цінність кожної особи є відправною точкою. Кожна людина є унікальною, незамінною і вільною, є суб’єктом, а не об’єктом історії. Гарантом справжньої свободи є автономія та відповідальність перед власним сумлінням, суспільством і майбутніми поколіннями.

Людина повинна мати можливість реалізувати цю відповідальність згідно зі своїми переконаннями та цінностями. Суспільство загалом має структуруватись у найбільш сприятливий спосіб. Тому християнська демократія надає великого значення вільним асоціаціям, в яких люди поділяють свої обов’язки згідно з їхніми фундаментальними переконаннями та інтересами. Зразками подібних асоціацій є так звані “проміжні структури” – профспілки, організації підприємців, організації фермерів, вільні школи, неприбуткові організації, засоби масової інформації, релігійні та культурні громади та ін.

Визначальним тут є поняття відповідальності. 1948 року в Амстердамі відбулося перше засідання Всесвітньої Ради Церков, під час якого було започатковано розробку концепції відповідального суспільства. У заключному документі Всесвітня Рада Церков заявила: “Людина створена і покликана мати свободу та відповідальність перед Богом і своїм ближнім. Кожна тенденція в державі та суспільстві, спрямована на те, щоб позбавити людину можливості діяти відповідально, є намаганням заперечити мету Бога стосовно людини та Його план порятунку. Відповідальне суспільство – те суспільство, в якому існує свобода; свобода  людей, які беруть на себе відповідальність за справедливість і суспільний порядок; суспільство, в якому ті, хто володіють політичною чи економічною владою, є відповідальними за цю владу перед Богом та людьми, чий добробут залежить від них”.

Надання відповіді – ось передусім те, що містить у собі слово “відповідальність”. У біблійному значенні це відповідь на чиєсь звертання. Подібно до запитання: “Адам, де ти?” або: “Каїн, де твій брат?” Або подібно до звернення Христа до рибалки із закликом залишити свої сіті та йти за Ним. Подібно до інших, хто звертається із запитаннями і потребує відповіді. Саме відповідальність і є тою відповіддю. У цій відповіді – складові любові та солідарності, виконання місії та відповідальність за дії або бездіяльність. Люди вільні у своєму виборі – відповідати на звертання чи знехтувати ним. Вони мають очі, але чи бачать вони? Вони мають вуха, але чи чують вони? Новий Заповіт приходить до людей, які визнають і приймають звертання. “Володарю, що ми повинні зробити, щоб отримати вічне життя?” (Матвія, 19: 16) “Як ми повинні чинити?” – запитує юрба Іоанна Баптиста (Луки, 13: 10). Запитуючи про це, вони визнають свою відповідальність і необхідність діяльності. Таким чином, відповідальність є чимось значно більшим за особистий інтерес, це – відповідь з любов’ю на чиєсь  звертання.

Відповідальність вимагає чутливості до чужого звертання, на яку, у свою чергу, впливають культурні обставини. Культурний клімат у сенсі превалюючих цінностей, переконань, інституцій та ритуалів може бути сприятливим як для подальшого цілковитого нехтування несправедливими ситуаціями, так і для їхнього визнання і корекції не лише особами, але й групами або навіть цілими країнами. Багато чинників можуть як стимулювати, так і притлумлювати чутливість до чужого звертання: гарні або погані прецеденти в суспільстві, виховання, спілкування з оточенням і з власним сумлінням, засоби масової інформації. Іншими словами, культура у широкому розумінні може стимулювати певну дію або подавляти її, і саме культура відповідальності є тим кліматом, що стимулює чутливість до звертання Вашого ближнього.

Відповідальність не існує сама по собі, а завжди знаходиться у певному контексті. Деякі питання можуть видаватися непридатними для вирішення через їхню масштабність і при цьому, як правило, критерії правильного і неправильного у суспільстві досить тісно переплітаються. Іноді масштаб проблем є настільки великим, що відповідальність особи здається неспроможною щось змінити, – власне кажучи, чим більшою є масштабність проблеми, тим менше особа відчуває свою здатність реально вплинути на ситуацію. Цей принцип завжди брався на озброєння тоталітарними режимами, які навмисне збільшували масштаб до такої міри, щоб ніхто вже не визнавав своєї відповідальності, значущості. Таким чином, особу позбавляли повноцінної людської індивідуальності, зводячи її роль до звичайного гвинтика гігантської машини.

Повернення до гуманістичного суспільства означає насамперед відновлення відповідальності – відповідальності не лише за сьогодення та майбутнє, але й за минуле. Те минуле, що є невідємною частиною нового починання.

Солідарність

Суспільство – більше, ніж просто держава  з одного боку та особа з другого. Ця точка зору відстоюється енциклікою “Centesimus Annus”, що вбачає основи суспільства у солідарності, яка захищає людей від ураження безликістю і злиття з натовпом. Християнсько-демократичне розуміння суспільства є альтернативним до думки про те, що виживання, висока зарплатня та споживання певних товарів є довершеною сферою інтересів кожної індивідуальності. Так само християнська демократія далека від погляду, що відповідальність за слабшого та за навколишнє середовище належить до виключної компетенції держави. Концепція, що ставить безпеку вище за динамізм, рівність – за плюралізм, споживання – за виробництво, вже не спрацьовує: держава завжди діятиме бюрократично, одноосібно та з корисливою метою. Християнсько-демократична концепція полягає в переконанні, що держава не спроможна самостійно розв’язати всі проблеми, і якщо вона намагається діяти подібним чином, то автоматично блокує будь-який вияв громадянської відповідальності.

 

Відповідним чином розглядається і структура економіки, що є важливим сектором, у якому люди можуть виявляти ініціативу і, використовуючи при цьому свою працю, створювати товари народного споживання. У християнсько-демократичному розумінні ринкова економіка, що отримує позитивну оцінку, – не самоцінність, а інструмент для підтримки відповідальної особи. Або, як зазначалося в енцикліці “Centesimus Annus”, економіка є засобом для створення більш гідного життя за допомогою значимої праці, збільшення творчого потенціалу кожної особистості та відповіді на чуже звертання. Тому ринкова економіка повинна орієнтуватися на норми солідарності та моральної цілісності. Обидві ці норми мають поєднуватись у процесі прийняття рішень.

Із цього уявлення про людську відповідальність походить розуміння того, що свобода та ініціатива знизу повинні стати наріжними каменями побудови справжнього демократичного суспільства, в якому автономія різноманітних його сфер має бути відправною точкою. Саме тут і виявляються основоположні засади принципу субсидарності: відповідальність повинна забезпечуватися на рівні, що є найближчим до тих, кого вона стосується і який відповідає вимогам солідарності та моральної цілісності. Наслідки рішень, упроваджених у різних сферах суспільства, мають бути відчутними безпосередньо в межах цих сфер і не обов’язково поширюватися на суспільство в цілому.

Роль держави  

Роль держави, у розумінні християнських демократів, повинна відповідати вищевикладеному уявленню про людську відповідальність. Загалом держава мусить провадити політику підтримки та заохочення відповідальності в суспільстві, плюралізму і визнання автономії різноманітних сфер суспільства.

Основоположна програма ЄНП проголошує: „Держава повинна керуватися принципами солідарності та справедливості у стосунках з іншими державами та  громадянами. Завдання держави полягає також у необхідності створення сприятливих умов для розвитку особистості як індивідуально, так і у взаємодії з іншими. Люди повинні визнаватися вільними та рівноправними, незалежно від статі, віку, раси, національності, переконань або соціального походження”. Це спричиняється до надання переваги діалогу та толерантності над силою.

Політичні ідеї повинні реалізовуватися за активної участі громадян.   Суспільство – не примітивний механізм, який можна запустити простим натисканням кнопки. Законодавство повинно бути приведене у відповідність із основними людськими правами і свободами і прийматись громадянами та їхніми представниками в органах державної влади. У цьому розрізі християнська демократія є альтернативою як тоталітарному суспільству, в якому всі індивідууми підпадають під тотальний контроль держави і позбавлені будь-якої відповідальності, так і капіталістичному устрою, де все віддається на розсуд індивідуумів, зберігаючи за державою зовсім незначні функції.

Беручи до уваги розуміння людини як особи відповідальної, демократія є необхідним політичним інструментом забезпечення участі громадян у суспільних процесах. Принцип справедливості передбачає,  що завданням держави є створення  юридичних і деякою мірою інфраструктурних та фінансових умов для вільного розвитку громадян та їхніх об’єднань відповідно до їхніх цілей та уподобань. Держава може стимулювати цей процес як шляхом утримання від втручання, так і за допомогою специфічних дій. Цілеспрямоване державне втручання має бути, наприклад, необхідною гарантією того, щоб соціальні та екологічні норми відповідали вимогам ринкової економіки. Таким чином, замість державної монополії необхідні відповідні умови для повноцінного розвитку самоврядування, що стимулюватиме зростання відповідальності у суспільстві.

У культурній політиці повага до свободи совісті, свобода  приватних ініціатив та ідеологічний плюралізм повинні стати нормою. Плюралізм є віддзеркаленням демократизму і заслуговує на захист у межах принципу верховенства права. Такі настанови як наслідок передбачають захист меншин та поглядів меншості, право якої задовольняти свої інтереси та свободи не повинно зневажатися більшістю. Плюралізм є необхідним для того, щоб забезпечити структуру, в межах якої об’єднання та організації матимуть можливість заявити про власні моральні норми і діяти згідно з ними.

Висновки 

Підсумовуючи все вищесказане, можна дійти  висновку, що відповідальність є центральною ланкою, що сполучає й уможливлює функціонування ринкової економіки, демократію та активну участь громадян у проміжних структурах. Економічне процвітання неможливе без людей, які прагнуть жити активно, або людей, котрі зацікавлені в розвитку громади, членами якої вони є. Без людей, які керуються принципами солідарності та моральної цілісності та прагнуть реалізувати ці принципи в конкретному середовищі, суспільство не матиме міцної основи. Демократія потребує активного суспільства, що утворюється з людей, які відчувають свою відповідальність за суспільні справи. Так само і створення клімату відповідальності потребує демократії, вільної дискусії влади та громадян, при якій влада мусить відповідати за свої дії чи бездіяльність. Ці елементи тісно взаємозв’язані.

Процеси політичної демократизації та економічної реструктуризації не будуть успішними, якщо вони не супроводжуватимуться соціально-культурною реформою, котра також прагне стимулювати розвиток відповідального суспільства.